Відповідно до недавнього телефонного опитування, проведеного інститутом Горшеніна, тільки 37,5% українців вірить у швидку перспективу змін на краще в економіці країни в зв'язку з приходом до влади нової політичної команди.

І з цією третю співгромадян важко не погодитися. Адже тільки в казці або у сні солодкі пряники виростають на кисільних берегах "по щучому велінню".

До речі, серед багатьох секретів нинішнього процвітання найбільш розвинених європейських країн не останню роль відіграє національне ставлення тамтешніх чиновників до освітньої політики. Вона стабільна, прагматична і прогнозована.

У всіх цих країнах вбачають прямий причинно-наслідковий зв'язок між засобами, адресованими освітою, якістю підготовки спеціалістів для державних потреб і добробутом нації.

На нашу біду, в Україні такий взаємозв'язок очевидний не всім можновладцям. У підсумку, політика не в ладах з освітою. А політики - один з одним. Як наслідок, найбільшу стурбованість нинішнім тяжким станом школи - як вищої, так і середньої - демонструють роботодавці.

На їхній погляд, чималий парадокс полягає на сьогоднішній день в тому, що в умовах масового безробіття вкрай важко підшукати хорошого спеціаліста з вітчизняною вищою освітою.

Не випадково вони з цікавістю поставилися до освітньої реформи, спрямованої на підвищення якості відбору майбутніх студентів. У той час як громадськість оцінила в ній не менш важливий аргумент - безперечне підвищення гарантій рівності прав абітурієнтів на вищу освіту.

Кадрові призначення нової влади в освітній сфері не могли не викликати смуту в суспільстві. Причому, реакція була різною - від щирого здивування до радикальних нападок на Табачника. Влада ж сприйняла тривогу співгромадян як атаку проти команди - і замкнулася на неприйнятті будь-яких сумнівів. Між тим, мова йшла про ризики поспішних рішень міністра як для уряду, так і країни в цілому.

Найбільший резонанс викликала обіцянка істотно змінити умови вступної кампанії. Причому негайно - за три місяці до її початку. Очевидно принцип правової визначеності, відомий навіть школярам, а вже тим більше суддівському корпусу Міжнародного суду з прав людини, до уваги не брався. Та й навіщо?

У зв'язку з цим доречно було б згадати відому притчу про веселунів, які затіяли викопувати картоплю, лише через тиждень після посадки з поясненням: "Дуже їсти хочеться". Але було не смішно. А найменше було смішно півмільйону школярів і мільйону їхніх батьків, яким "усміхалося" грати за новими правилами, оголошених під час гри.

Погодьтеся, для такого "екстриму" потрібні більш ніж вагомі аргументи та обґрунтування.

Доречно нагадати, що зовнішнє оцінювання на початку цього десятиліття народжувалося спільними зусиллями різних влад, в тому числі й нинішнього міністра освіти.

Кропітка ліпка та впровадження цієї системи було викликано як повною відсутністю порівняльної інформації про якість навчання в наших школах, так і зростаючим невдоволенням щодо несправедливої системи вступу до університетів.

Приміром, за результатами репрезентативного дослідження думки молоді, проведеного центром "Соціальний моніторинг" у 2002 році на питання: "Чи вважаєте Ви систему вступних іспитів до вищих закладів освіти прозорою і об'єктивною?" 63% респондентів відповіли категорично - ні, а 21% поставили справедливість такої системи під сумнів.

Незалежне оцінювання, як не можна краще, виправдало сподівання абітурієнтів. Принаймні, згідно з торішнім дослідженням фонду "Демініціативи", 78% абітурієнтів оцінило його як ефективний засіб боротьби проти корупції, а 72% їх батьків висловило довіру ЗНО як до ефективного засобу справедливого відбору до вищих навчальних закладів країни.

Тепер уявіть собі подив і чималу тривогу людей, які дізналися від керівника гуманітарного блоку нового уряду про негайну реанімацію вступних іспитів. До слова сказати, реакція громадськості була взята новою владою на замітку.

Від ідеї повсюдного введення іспитів незабаром відмовилися, пообіцявши їх лише абітурієнтам, які закінчили школу до 2007 року і що вступають на заочне відділення.

А що, заочникам видають дипломи якого-небудь особливого зразка? Чи, може, черга до таких фахівців вибудовується? Погодьтеся, навряд чи хто захоче замовити проект будинку у архітектора-заочника.

Нарешті, про рівність можливостей і стартових умов абітурієнтів. Не секрет, що будь-яке виключення з правил перекреслює антикорупційний потенціал незалежного оцінювання. Може, в цьому і є сенс змін? Щоб хто-небудь обов'язково став рівніше в правах, ніж інші?

Найбільш помітною новацією, обіцяної абітурієнтам, стало суттєве збільшення ваги середнього балу шкільного атестата - до 200 балів.

Ніхто не сперечається. Результат навчання в школі має враховуватися під час вступу. Що, втім, і було передбачено діючими правилами прийому. Адже саме цей результат демонструє системність і стабільності знань і вмінь, набутих за час багаторічного навчання в школі.

Однак не секрет, що в умовах, коли школи в Україні не забезпечують належний рівень освіти, одна і та ж кількість балів шкільної оцінки в різних школах може істотно відрізнятися за якістю.

Пояснення, що мова йде про "засіб, спрямований на підвищення морального авторитету вчителя", важко назвати переконливим. Принаймні, вчителями це сприймається як незграбна спроба загравання.

Насправді, така новація лише збільшить психологічний тиск на вчителя, провокуючи "погоню" батьків за шкільними балами в останні місяці навчання.

Моральний авторитет учителя навряд чи від цього підвищиться. Інша справа - реальне підвищення оплати праці та поліпшення її умов.

Тепер про гуманність перекладу тестів мовами навчання. Насправді, таким він є лише на перший погляд.

Згідно з останнім наказом Табачника тестові завдання в терміновому порядку повинні бути перекладені на кримськотатарську, молдавську, польську, російську, румунську, угорську мови. Мовляв, рідною мовою тести здавати легше і комфортніше.

Тим часом, в Україні, як і в багатьох інших європейських країнах, вузівське викладання ведеться державною мовою. При цьому Конституція допускає "застосування" інших мов як засобів комунікації, а також їх вивчення як окремих навчальних предметів.

Іншими словами, все одно викладати у вузі будуть українською мовою. Кому ж у такому разі полегшують життя автори ідеї масового перекладу тестів?

Погодьтеся, нерозумно ігнорувати шанс оволодіння українською мовою за рахунок держави з дитинства, щоб потім втрачати безсонні ночі на боротьбу зі словником і диктофоном.

Та й потім нереально все це - за три місяці до вступної кампанії. По-перше, дорого. Один тестовий зошит коштує близько 70 гривень.

По-друге, ніхто не візьметься в такому поспіху гарантувати безпеку тестової інформації. Вона обов'язково при такому масовому перекладі "спливе" в інтернеті або інших подібних джерелах. Запитайте у пересічного абітурієнта, що йому важливіше: комфорт чи впевненість у тому, що сусід не пише домашньої заготовки?

Є ще один цікавий момент. Табачник у разі розсекречення тестів не ризикує нічим, а ЗНО - добрим ім'ям і незалежністю.

Може, на це й розрахунок?

Леся Оробець, народний депутат України, заступник голови Єдиного Центру, голова підкомітету з питань базової освіти профільного комітету парламенту.