У шкільних підручниках треба відійти від образу України-жертви, вважає історик Наталя Яковенко

Яким має бути шкільний підручник із історії України? Сьогодні про це багато сперечаються й дискутують. Відомий український історик Наталя Яковенко розповіла про своє бачення нових книжок з історії для школярів. Вона пропонує не лише інший зміст, а й іншу форму підручника...

У підручнику, крім авторського тексту, вважає Наталя Яковенко, мають бути й історичні джерела, щоб школярі, особливо старшокласники, розуміли, звідки беруться історичні знання. А ілюстраціями тих подій, про які йдеться, мають бути не малюнки сучасного художника, який у силу свого таланту ілюструє всі історичні епохи.

Картинки зі шкільних підручників запам'ятовуються на все життя. Тож, аби викликати в учня відчуття тієї епохи, про яку розповідається, найадекватнішими були б малюнки тих часів, створені тогочасними митцями. І, хоча було визнано, що шкільна історія є дуже далекою від історії академічної, якою займаються фахівці, було запропоновано новий проект, максимально наближений до історичної правди, максимально віддалений від тієї міфології, яку неодмінно породжує історія в системі держави.

Усі ми певною мірою перебуваємо в полоні того, що вбивалося в голову в шкільні роки. І навіть якщо витіснили зі свідомості радянські догми, то успішно замінили їх діаметрально протилежними. Наталя Яковенко пропонує відмовитися від таких настанов. Зокрема, й від песимістичної концепції України - вічної жертви історії.

Також пропонує відмовитися від державоцентричної концепції викладання історії як тенденційної. Не боятися розповідати учням у школі про трагічні сторінки історії, які замовчуються. Підлітки знають з історії своїх родин про ті чи інші історичні події, і підручник не повинен суперечити індивідуальній історичній пам'яті, тільки тоді йому будуть вірити. Інакше він приречений підживлювати дискурс брехні, як це було у випадку радянських шкільних підручників та як це є у викладанні історії зараз.

Саме йдучи в річищі правди, Наталя Яковенко хотіла б бачити історію України, вписану у світову. Ми вже мали радянську модель історії, і, як реакцію на неї, українську, україноцентричну. Втім баченням історії власної країни й недобачанням тих, хто поряд, хибують шкільні підручники всіх країн. Адже при роботі над програмою з історії члени робочої групи мали й французькі, й італійські підручники. Їхні автори так само не бачать іншого світу, бачать лише історію своїх країн.

Відмовляючись від державоцентричної моделі, варто більше уваги приділити власне людині в ту чи іншу історичну епоху. В яких умовах минало її життя, до яких стратегій виживання доводилося вдаватися, щоб не загинути за тих чи інших умов.

Наталя Яковенко проти того, щоб вживати любу багатьом назву "совіцька влада", чим ніби підкреслюється чужість цієї категорії до всього, що відбувалося в Україні в ХХ сторіччі. Пані Яковенко вважає, що влада була радянською, що вживання українського слова, а не імітації російського є значно адекватнішим, адже українці брали участь в усіх структурах тієї влади і очолювали їх. То були стратегії виживання багатьох українців, і то є історичний факт, зафіксований в історичних документах.