було призначення на посаду міністра освіти Дмитра Табачника

Новий міністр відомий своїми "антиукраїнськими" (точніше, антигалицькими) висловлюваннями, тому не дивно, що більшість протестуючих проти цього призначення ставить в провину новому міністру відсутність патріотизму.

Але ми вирішили залишити національне питання в стороні. Для більшості звичайних громадян набагато важливіше те, що буде відбуватися конкретно в сфері освіти.

У тому, що зміни будуть, здається, не сумнівається ніхто. А от які? Ми взяли на себе сміливість запропонувати три сценарії розвитку подій: жахливий, ідеальний і "золоту середину". Беручи на себе роль експертів, палицю ми не перегинати: у обох авторів цього року діти закінчують середню школу і вступають до вузів - тут мимоволі станеш експертом! Однак і з фахівцем ми теж проконсультувалися. Причому з одним з найкращих у країні - екс-міністром освіти, керівником Громадської ради освітян і науковців Станіславом Ніколаєнко. Отже ...

Варіант ідеальний: "Дітям - школи, вчителям - гроші"

Мріяти, кажуть, корисно, помріємо і ми - про те, якою може бути ідеальна українська школа. Почнемо з середньої: для 6-річних малюків в ній створені нормальні умови - є кімнати для ігор та відпочинку, класи обладнані зручними меблями, уроки тривають не більше півгодини. Замість уніфікованої старшої школи - мережа спеціалізованих ліцеїв: гуманітарних, технічних, природознавчих. З них молоді люди виходять вже з професією. Але головна "родзинка" - система ранньої профорієнтації. Психологи, починаючи з молодшої школи, проводять діагностику здібностей і схильностей дитини. Рекомендації враховуються при виборі ліцею та вступу до вузів.

Основою вступної кампанії залишається зовнішнє незалежне оцінювання, яке починає виконувати ще одну функцію - індикатора якості середньої освіти в Україні. За його результатами виділяються кращі школи, програми і вчителі, їх досвід вивчається.

Але саме ЗНО не є каменем спотикання. "Головне сьогодні не тести, а підвищення якості освіти, - вважає Станіслав Ніколаєнко, - для цього, з огляду на свій та міжнародний досвід, першою справою разом з Академією наук потрібно створити спільні центри для розробки нових програм та навчальних планів. Друге - необхідно вдосконалити технічні засоби навчання, сучасну індустрію. Забезпечити школи новими партами (щоб сколіозу не було у діток), забезпечити посібниками, підручниками, лабораторними приладами, технікою".

При цьому пишуться нові підручники, в яких враховуються кращі напрацювання попередніх років (у тому числі й радянські). Наприклад, радянський підручник геометрії (один з кращих у світі) можна відмінно використовувати і зараз. У школах вводиться глибоке вивчення російської мови як мови міжнаціонального спілкування, поширеної на всьому пострадянському просторі. Але це не заважає всій країні знати українську.

Нарешті, починає впроваджуватися існуюча поки лише на папері державна програма інформаційно-комунікаційних технологій: у вузах створюються електронні бібліотеки, широко застосовуються інтерактивні методи навчання, самостійне, дистанційне навчання. Кількість вузів скорочується, але натомість вони отримують більш широку автономію, можливість під час вступу проводити творчі конкурси. Вчителі і вузівські викладачі прирівнюються за статусом до держслужбовців, зарплати вчителів виростають до середніх в промисловості, у вузівських викладачів - у два рази більше. Впроваджується спеціальна державна програма із забезпечення педагогів житлом.

Одним словом, рай на землі. Ось тільки шкода, що в нашій країні гроші на цей рай навряд чи знайдуться.

Варіант Жахливий: "Назад в совок!"

Чесно кажучи, з такими діями, як зараз, нашу систему освіти цілком може чекати далеко не найкраща доля. І навіть повернення до 10-річки, обіцяне багатьма політиками, яке відкине Україну на десятиліття назад, істотно знизивши "індекс людського розвитку", може здатися квіточками! Якщо верхівка і далі продовжить політизувати все і вся, японський шлях розвитку освітньої системи, що забезпечує країні сонця світове визнання, нам не буде навіть сниться! Що ми можемо отримати?

Середня школа, яка, до речі, за радянських часів випускала розумну молодь: атестат так і не стане котируватися в світі, тому що кількість навчальних годин у нас і у них дуже різна. Причому перевага не на нашу користь. До того ж продовжить скорочуватися кількість шкіл, а класи будуть збільшувати кількість учнів. Ну, а що можна за 45 хвилин вбити в голови учнів, які витають у хмарах, якщо їх 40 чоловік?! До речі, на селі ми отримаємо повну катастрофу: в кращому випадку залишиться по одній школі на три - п'ять сіл, а це, у свою чергу, прискорить вмирання самих сіл. Що-що, а молодшу школу, вважає Станіслав Ніколаєнко, нам треба зберегти у кожному селі без винятку. Але ось чи вдасться?

Вже зараз є "перші ластівки" намірів відмовитися від тестування: мовляв, абітурієнти повинні мати право вибору. Прикриваються ці наміри турботою про випускників минулих років, які навчалися за іншими програмами. Ми вчили в школі українську 25 років тому і можемо вас запевнити: тест з мови цілком підйомний. Але якщо від ЗНО відмовляться, повернувши повний комплект вступних іспитів до вузів, країна отримає дикий сплеск корупції в середній і вищій школі і основну масу студентів, які стануть отримувати студентські квитки по блату. Як думаєте, при такому розкладі чи буде вища освіта доступною для талановитих дітей з небагатих родин?

Наступний крок - відмова від болонської системи. Це однозначно поставить залізну завісу між ВНЗ України та Європи, а наш диплом перетвориться на звичайний папірець. А хронічне недофінансування, у свою чергу, лише збільшить дефіцит підручників. З тієї ж причини замре і розробка нових посібників. За такого розвитку подій Україна запросто перетвориться на країну третього світу.

Золота середина: "Ні вашим, ні нашим"

А тепер найбільш вірогідний варіант розвитку подій. Він обчислюється за формулою "ідеальний міністр + мало грошей". Виглядати все це може приблизно так.

Середня школа: вже розроблену 12-річну програму ніхто чіпати не буде, але й реформи ніякі не передбачаються. Більшість дітей так і продовжать випускатися зі шкіл, абсолютно не пристосованими до реального життя, не маючи ні професії, ні вмінь. Роботи з удосконалення тестів будуть йти повільно, усі слабкі місця такими і залишаться. Наприклад, розмови про те, що українську мову та літературу необхідно роз'єднати, а програми - спростити, так і залишаться розмовами. На це банально не вистачить грошей.

Вступна кампанія проходитиме в три етапи: шкільні випускні + атестат, ЗНО, вступні іспити до вузів. Але інститути та університети обмежаться двома іспитами, а то й співбесідою (щоб знімати гроші, цього достатньо). Те, що результати тестування все-таки будуть враховуватися, залишить невеликий шанс для талановитих, але бідних дітей. А ось лазівки для інших розширяться. Старшу школу стануть реформувати безсистемно. Професійна освіта обмежиться, у кращому випадку, мережею навчально-виробничих комбінатів.

З підручниками справи будуть складуться ні добре, ні погано. Дефіцит можуть додрукувати, а ось на розробку нових посібників гроші навряд чи знайдуться. Розмови про вивчення російської мови так розмовами і залишаться: на це не знайдеться ні грошей, ні програм, ні (найголовніше!) вчителів. Адже російська філологія у нас давно в загоні. Одним словом, система освіти буде скрипіти далі за інерцією. Не розвалиться - і на тому спасибі.

"Я вам назву лише одну цифру, - резюмує Станіслав Ніколаєнко, - в 2007 році на освіту було витрачено майже 7% ВВП. Так от, якщо ми щорічно не будемо витрачати на освіту хоча б 8% ВВП, то хто б не був міністром, жодних зрушень на краще не буде".

Точка зору: тут потрібен профі

Призначення міністром освіти відомого українофоба Дмитра Табачника, що ставить під сумнів українську ідентичність, стало для суспільства, за словами президента НаУКМА Сергія Квіта, повною несподіванкою. Вже після перших заяв новоспеченого міністра країну почало буквально трясти: що буде з тестуванням? А з 12-річкою? Чи повернуть хабарі у вузи, як стануть перераховувати бали атестату? Про це та інші складові реформи системи освіти сьогодні і розповідає Сергій Квіт:

- Мені здається, що насправді реформування в освітній сфері у нас не відбулося. Що, в основному, було зроблено до цього часу? Якісь перші кроки у середній і вищій школі, а все інше - риторика та визначення пріоритетів. Один з таких пріоритетів - болонський процес, але вищу освіту ми не реформували. Нещодавно я був у Відні: там проходила конференція провідних європейських університетів, на якій підбивалися 10-річні підсумки болонської реформи в Європі. Так ось Україну там навіть не розглядали, тому що по суті у нас немає жодних реформ!

Дехто також говорить: мовляв, може бути, краще не болонський процес, а якась своя система. Але нам усім треба усвідомити: це просто неможливо, тому що немає національної науки, хіба що в плані відкриттів, зробленої нашими вченими. Україна зараз знаходиться в стані ізоляції від реальних наукових досліджень, що відбуваються в світі. По-перше, тому що країна не виділяє грошей на розвиток науки. Друга причина: система нашої вищої освіти анахронічна, пострадянська і не відповідає західній, не корелюється з нею. І третє: українська наука розвивається у відриві від англійської мови, що є мовою спілкування світової науки. Якщо у світі з'являються нові дослідження, всі публікації - англійською. Не бажаючи цього визнавати, ми самі себе заганяємо в глухий кут.

А що стосується Табачника, мені здається, що його кандидатура просто не підходить на посаду міністра освіти. Кожна політична сила, приходячи до влади, повинна мати можливість поставити на будь-який міністерський пост ту людину, яку вважає за потрібне. Але Табачник не та кандидатура. Причому ні з професійної точки зору: він - доктор історичних наук, а говорить такі речі, які вводять в оману масову аудиторію. Ні з етичної: його висловлювання можна кваліфікувати як ксенофобію і розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Ідеальним міністром в такій ситуації може бути людина, яка була б більш професійною, ніж партійна креатура. Тобто, яка, можливо, не була би настільки розкручена як політик, але мала би авторитет в освітніх і наукових колах. А ось чи є така кандидатура у Партії регіонів, я не знаю. Хоча з думкою педагогів і вчених, які не згодні з сьогоднішнім призначенням (а вже пішла така хвиля), новому президенту доведеться рахуватися: ігнорувати позицію багатьох людей не можна.

Журналісти цікавляться, чи є в середовищі викладачів та вузівських керівників розкол на вакарчукістов, табачнікофілов і нейтральних, але я б не протиставляв цих людей. Хоча б тому, що в мене було багато претензій і до того, що робив попередній міністр. Тобто ми не повинні порівнювати персоналії - треба дивитися в перспективу і шукати такого міністра, який зможе реалізувати найбільш вдалий для України варіант реформи. Причому його першими кроками у сфері вищої освіти має стати надання українським університетам реальної автономії за найбільш радикальним варіантом. У моєму розумінні зразком для нас є британські та американські університети.