Створення нового підручника історії - процес складний і з технічної, і з політичної, і з гуманітарної точок зору

Перш за все, необхідно виробити концепцію цього нового підручника. Безумовно, це проблема, яку не може вирішити ні я як Міністр, ні весь апарат Міністерства освіти і науки.

Це, в принципі, робота не для чиновників, а для широкого кола експертів-політологів, вчених-істориків, а також вчителів середніх шкіл та викладачів університетів. Ця група фахівців повинна вирішити не тільки проблему написання історично коректного тексту, наповненого фактами в кількості необхідній і достатній для адекватного сприйняття учнем історичного процесу.

Ще раз підкреслю, що, з моєї точки зору, в першу чергу підручник повинен бути історично коректним - трактування вітчизняної та світової історії не може змінюватися зі зміною президента чи міністра освіти, не може і не повинен залежати від особистих смаків, комплексів і фобій будь-якої посадової особи.

Тому підручник повинен наповнюватися фактами незаперечними (якщо, звичайно, керуватися позиціями цивілізованого європейця, а не представника «маленького, але гордого», загубленого в горах племені).

Так, наприклад, у розділі історії Європи середини ХХ століття підручник повинен допомогти вчителеві пояснити учням, чим відрізнялася Велика Вітчизняна війна від Другої світової, які коаліції брали участь у війні і які були їх цілі, де проходили лінії фронтів, хто, коли, кому і з якої причини війну оголосив, хто визнаний світом агресором, хто в кого приймав капітуляцію. Напевно, після того, як весь цей матеріал буде якісно засвоєний учнем, у нього не буде ніяких проблем з ідентифікацією особистостей Сталіна і Бандери з Шухевичем.

В обох випадках я абсолютно згоден з колишнім прем'єр-міністром Польщі Лєшеком Міллером: Сталіну не можна ставити пам'ятник, оскільки він безпосередній винуватець смерті (Міллер сказав - вбивця) багатьох ні в чому не винних людей. Але точно так само ми не можемо заперечувати роль Сталіна як Верховного Головнокомандувача армії, що перемогла та лідера країни, що винесла основний тягар війни, в досягненні Великої Перемоги.

А Бандера і Шухевич залишаться в історії як націоналісти та організатори масових вбивств, але при цьому вони ще й будуть навічно заплямовані колабораціонізмом.

Адже не існувало у 1941-1945 роках іншої української держави, крім УРСР. Більш того, навіть найбільш "правовірні" українські націоналісти ведуть державну спадкоємність саме від УРСР, оскільки я ще ні від кого не чув пропозиції відмовитися від статусу країни-засновника ООН і заново просити цю організацію про прийом України.

Та й багато інших запитань виникне, якщо відмовитися від радянської спадщини: політичних, територіальних, правових, майнових, фінансових - під їх тягарем звалиться держава й міцніше України. Таким чином, люди, які воювали проти Радянської України (навіть найгарячіші шанувальники Бандери і Шухевича не скажуть вам, що вони воювали за Радянську Україну) є колабораціоністами.

Вивчення голих фактів, звичайно, не завжди буває достатньо для школяра, який ще тільки вчиться самостійно обробляти й системно аналізувати інформацію, але ідеологізацією підручника ми вже захоплювалися як у радянські, так і в помаранчеві часи.

Напевно, нехай діти дізнаються про Голодомор, останню війну і попередніх їй війнах, про революції і повстання з документів і фактів. Ми ж візьмемо на себе сміливість прокоментувати ці факти наступним чином: голод, «організований» по злому наміру державних мужів, і голод, спровокований їх некомпетентністю, в рівній мірі вимагають відповідальності винних (якщо не юридичної, то історичної). Голод, від якого люди гинуть за соціальною ознакою, не менш страшний, ніж голод, від якого люди гинуть за ознакою етнічною. Мільйон загиблих - не менш страшна цифра, ніж 10 мільйонів.

Будь-яка війна - величезне лихо, оскільки в ній гинуть люди і знищується національне багатство. Але оборонна війна - дія вимушена, а агресивна - довільна, і їх треба розрізняти, а агресор повинен нести відповідальність. Думаю, учні повинні знати, що будь-яка революція, руйнуючи державні скріпи, випускає на волю настільки руйнівну стихію ненависті всіх до всіх, що наступні за революціями громадянські війни практично завжди бувають більш руйнівні ніж зовнішні вторгнення, що в них не буває переможців, хто б не переміг, а відновлювати державність доводиться роками і десятиліттями.

Упевнений, що подібний гуманітарний, антропоцентричний підхід до історії не тільки полегшить пізнання даного предмета нашими дітьми й онуками, а й значно поліпшить громадський клімат в Україні. Сподіваюся з допомогою місцевого самоврядування та регіональних держадміністрацій реалізувати і проект з посиленням викладання регіональної історії.

Зрештою, всі події, які так вразили нашу країну за всі роки її існування, відбувалися не тільки і не просто в Україні, але і в її регіонах. У 1648 році Хмельницький переміг під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями; Петро I 27 червня (8 липня) 1709 року - під Полтавою, а Ватутін в листопаді 1943 року - у важких боях під Києвом і Житомиром. Під Лохвицею зімкнулося у вересні місяці 1941 кільце оточення навколо радянських військ Південно-Західного фронту - найбільше за всю історію воєн, у якому тільки полоненими Червона Армія втратила понад 600 тисяч чоловік. 27 серпня (8 вересня) 1855 року англо-франко-турецько-сардінські війська увійшли до Севастополя, а Київ упав під ударами монголів Батия 6 грудня (за іншими даними - 19 листопада) 1240 року. Все це не просто наша історія. У регіональному зрізі це - той конкретний пагорб, який видно з вікна школи, або доля одного з наших дідів або прадідів - учасника подій. Це теж наближає історію до людини, гуманізуює її.

Крім того, я впевнений, що в повній відповідності з європейською традицією підручник історії не повинен охоплювати події останніх як мінімум десяти років. В іншому випадку це не історія - це політика.

Нарешті, підручник історії не може розглядатися тільки як посібник для певного класу. Справжній підручник - це весь комплекс посібників і хрестоматій з усього комплексу предметів і окремих історичних дисциплін, від початку навчання до вищого навчального закладу.

Йдучи від простого до складного, людина (учень, студент) повинна вчитися не запам'ятовувати цифри та факти, але розуміти історію як процес, що охоплює все людство: від кожної окремої родини до об'єднаних націй. І не важливо, на якому етапі зупиниться вивчення історії.

Головний гуманітарний урок - не людина для держави, але держава для людини - повинен бути засвоєний, так само як повинен бути освоєний механізм історичного аналізу, що дозволяє в майбутньому, спираючись на власні знання, відрізняти зерна від плевел, інформацію від маніпуляції, агітацію від пропаганди.