Шановні читачі! Вашій увазі пропонується замовлений матеріал, що повністю проплачений у рівних частинах міжнародними грандами та «певними силами». Автор, як завжди, висмоктує теми з пальця, підтасовуючи факти, та вводить у оману освітянський загал, поставивши собі за мету спотворювати інформацію про діяльність вищої освітянської установи деструктивним баченням подій і фактів.

Разом із тим наголошую, що не працюю ані на ЦРУ, ані на МІ-6, Моссад і навіть не є запроданцем ФСБ Росії.

А відтак, «позичивши в Сірка очі», починаю...

Якщо хтось скаже вам, що Міністерство освіти не дослуховується до громадськості чи не реагує на публікації у ЗМІ про свою діяльність – плюньте йому в очі. Ось позитивний приклад. У грудні минулого року сайт Освіта.ua оприлюднив свій рейтинг під назвою "Топ-10" найбільш резонансних подій у освіті за 2011 рік.

Нагадаю, що ота сама «резонансність» визначалась редакцією сайту Освіта.ua за кількістю кликів на матеріали, що висвітлювали подію; кількістю відгуків користувачів сайту на публікацію та поширенням інформації про подію на інших сайтах чи у друкованих ЗМІ. Тобто за інтегрованим показником рівня переймання громадськості подією чи певним фактом.

А вже у грудні цього року освітянське міністерство замість своєї тогорічної «Десятки найпомітніших подій освіти» презентувало свій Топ-10 найбільш значних освітянських подій у році, що спливає.

Напевно, з метою недопущення будь-яких інших «витопувань» від сторонніх, до створення свого Топ-10 міністерські посадовці, як і того року, залучили освітянських «генералів» – начальників обласних управлінь освіти і науки. В який спосіб складався міністерський топ, достеменно не відомо. Може, традиційним методом голосування рукою «за», «проти» чи «утримався», а може, більш новаційним – методом експертної оцінки. Але на офіційному сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 14 грудня в розділі новин з’явилось повідомлення про топ-десятку, яка представляється в такий спосіб: «Спільним рішенням начальників регіональних управлінь освіти затверджено (так і написано: затверджено – авт.) топ-десятку подій року, що минає», зокрема:

Нові навчальні програми для 5‑9-х класів.

Новий стандарт дошкільної освіти – Базовий компонент дошкільної освіти.

Національний турнір зі шкільного футболу «Ми господарі Євро-2012».

Перша Всеукраїнська акція «Нові стандарти – нова школа».

Перехід початкової школи на новий зміст.

Перший Всеукраїнській форум майстрів професійно-технічних навчальних закладів.

Перший Всеукраїнській з’їзд трудових об’єднань школярів.

Перші всеукраїнські з’їзди вчителів математики та інформатики.

Всеукраїнській День дошкілля.

Прийнято Закон України від 20 листопада 2012 р. № 5498-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення управління професійно-технічною освітою».

Утім, цей затверджений варіант міністерського топу протримався всього чотири дні, а вже 18 грудня міністерство зненацька показує в новинах на своєму сайті... новий топ (напевно, як варіант «Б» до першого варіанту «А») під анонсом «ТОП-10 найпомітніших подій в українській дошкільній, загальній середній та професійно-технічній освіті 2012 року»:

Прийняття нового стандарту дошкілля ‑ Базового компонента дошкільної освіти.

Спільно зі Всеукраїнською асоціацією працівників дошкільної освіти вперше на державному рівні проведено Всеукраїнській День дошкілля.

Перехід початкової школи на навчання за новим стандартом.

Проведення Першої Всеукраїнської акції «Нові стандарти – нова школа».

Затвердження нових навчальних програм для 5‑9-х класів.

Проведення перших всеукраїнських з’їздів учителів математики та інформатики.

Проведення вперше Національного турніру зі шкільного футболу «Ми – господарі Євро-2012».

Проведення Першого Всеукраїнського зльоту трудових об’єднань школярів.

Прийняття Закону України від 20 листопада 2012 р. № 5498-VI „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення управління професійно-технічною освітою”.

Проведення Першого Всеукраїнського форуму майстрів професійно-технічних навчальних закладів.

Зовсім спантеличений гублюсь у думках: що ж сталось? Може, начальники регіональних управлінь освіти одержали домашнє завдання провести ретельний аналіз «найпомітніших подій» з метою їх суттєвої корекції, а може, особистий склад начальників за чотири дні докорінно оновився й виникла нагальна потреба у складанні нового топу?

А може, розгадка притаїлася за нюансами двох повідомлень. У повідомленні „А” йшлося про «звіт за підсумками роботи», а в повідомленні «Б» уже про «творчий звіт за підсумками роботи». Відтак, коли вам скажуть, що міністерство працює не творчо, теж не варто вірити, бо треба вміти уважно читати, тоді й натрапиш на творчість. Просто «звіт» надав варіант «А» топу, а «творчий звіт» – варіант «Б».

Від себе припускаю, що користуватися треба тим, який вам особисто більш до вподоби. Для оптимістів – варіантом «А», де нові навчальні плани для 5‑9-х класів посідають першу сходинку топу, а песимістам – варіант «Б», де ті ж самі навчальні програми лише п’яті у списку.

У зв’язку з тим, що ця подія стосовно «перетопування» топу щойно відбулась, вона не змогла зібрати багато голосів чи відгуків, тому й посіла лише останнє місце в рейтингу резонансних освітянських подій поточного року за версією Освіта.ua. Тому десяте місце за подвійним Топ-10 по-міністерськи.

Дев’яте місто за подією, яка виявилась аж нікому не потрібною, – за наслідками Всеукраїнського з’їзду працівників освіти. Починаючі з його термінової підготовки, коли вся як один освітянська спільнота обговорювала матеріали з’їзду та висувала делегатів, продовжуючи такою організацією з’їзду, де досягли одностайного схвалення роботи, та закінчуючи долею його документів у поточному році.

А саме, схвалений делегатами проект Закону «Про вищу освіту» геть викинули та написали принципово новий, але й досі не прийняли, а доленосну Національну стратегію розвитку освіти України на найближчі двадцять років цілий рік доопрацьовували (невідомо, в який спосіб), нарешті затвердили в Кабміні, але Президент її так і не підписав, тому й доля нашої подальшої освітянської стратегії пересічному громадянину не відома.

Тож навіщо було взагалі збирати тисячу делегатів і запрошувати ще п’ять сотень поважних людей на отой освітянський з’їзд?

Восьме місто посідають «Епістолярні здібності Міносвіти», які проявились у вигляді міністерських листа № 1 і листа № 2 із приватно-довірливим тоном про нагальні кроки реформування освіти в Україні.

Сенс закидати такі листи керівникам освіти всіх рівнів був нульовим, бо як узагалі можна реагувати на такий меседж, який ані до чого не зобов’язує, коли у школу й так надходить безліч указівок, на які треба неодмінно якось реагувати. Тому й реакція освітян на ці «листи щастя», а саме так їх називали в Інеті, була бурхливо-саркастичною на зразок: «Усім відділом сміялися з листів, а перше враження було таке, що це в нас їде дах і ми чогось не розуміємо» або «...не пишите третье письмо, не разочаровывайте нас и не губите последнюю надежду, что в министерстве есть хоть кто-то, кому не безразлична судьба детей и учителей».

Сьоме місто за формою подій перегукується з попереднім: лист міносвіти «Щодо атестації педагогічних працівників», в якому в категоричній формі забороняється вимагати в учителів «зайвих звітів» і «штучного збільшення паперообігу» у школі.

Для вимальовування справжньої картини життя вчителів у наших школах варто ознайомитися з таким відгуком відвідувача сайту: «Ну, я-таки люблю наше міністерство. Моя паперова промисловість працює краще за китайську ‑ просто стоси папок, а ще навчальний рік щойно розпочався».

Цінність одіозного міністерського листа стає зрозумілою, коли розберемося в суті вертикалі «міністерство – управління – відділ освіти – школа – учитель». Щороку Міносвіти видає тисячі розпорядчих документів, що доповнюються й конкретизуються управліннями та відділами освіти в бік розширення позицій для звіту у школах. А будь-якому вчителю, як кажуть, треба «відкашлятись» на кожний папірець, що надходить зверху.

До того ж Міносвіти створює багаточисленні положення, куди заздалегідь закладаються вимоги «писати не переписати», бо хто ж учителю повірить «під чесне слово», що він усе виконав належним чином. Наприклад, вводиться в дію положення про атестацію вчителів, що «спрямована на всебічне комплексне оцінювання їх педагогічної діяльності» й «ознайомлення з навчальною документацією про виконання педагогічним працівником своїх посадових обов’язків» (читай – абсолютно всього, що робить учитель), а потім і відправляються міністерські листи із гнівною вимогою припинити знущання з учителів. Начебто міністерство не має до цього жодного стосунку, а це там, на місцях, щось постійно вимагають від учителя.

На шостому місті – подолання комп’ютерної безграмотності вчителів. Мається на увазі програма «Сто відсотків», про виконання якої з гордістю повідомили в Міністерстві: «В Україні майже у повному обсязі ліквідовано тотальну комп’ютерну безграмотність. На сьогодні, хоча б на мінімально необхідному рівні, але вміють користуватися комп’ютерною технікою близько 98 % освітян».

Щоб пояснити законність розміщення на п’ятій сходинці нашого топу «ліквідації тотальної комп’ютерної безграмотності вчителів», слід зазначити, що заяви про успішне подолання комп’ютерної неграмотності вчителів є вже традиційними для освітнього міністерства. Так, ще у грудні 2011 року показник оволодіння учителів ІКТ, за інформацією того ж відомства, уже складав 100 %.

А начальник столичного управління освіти і науки висловила думку, що впровадження інформаційних технологій можливе тільки після підключення шкіл до Інтернету, зазначивши, що близько третини київських шкіл не підключені до мережі. Якщо в київських школах не все гаразд із «подоланням», то що ж робиться в інших школах, наприклад, сільських?

Та і наш Президент уважає малоефективною реалізацію національних проектів, що перетворились на формальну кампанію залучення міжнародних інвесторів.

П’яте місце за наслідками моніторингу статусу та ролі вчителя в українському суспільстві. Наприкінці ще того року Міносвіти закортіло провести моніторингове дослідження задля того, щоби з’ясувати, а який же врешті-решт статус учителя в Україні? „Я вам і без моніторингу можу сказати, що статус в українського вчителя нижче плінтуса”, ‑ миттєво відреагувала на сайті одна вчителька. Та усе би було й нічого собі: чи й не новина для нашої школи – провести черговий моніторинг, аби наказ про його проведення не розпочинався ну просто епохально: «З метою підвищення престижу педагогічної професії та утвердження високого статусу вчителя в українському суспільстві, наказую...». Тобто після проведення моніторингового дослідження статус українського вчителя мусив би відразу суттєво підвищитись! Ну просто піднятись на неосяжний рівень! Відвідувач нашого сайту розтлумачив це так: «Підвищити престижність педагогічної професії шляхом моніторингу ‑ це з тієї ж серії, що й підвищувати якість знань учнів шляхом проведення підсумкових контрольних робіт».

Дані блискавично проведеного моніторингу в усіх регіонах оброблялись десь півроку й нарешті були оприлюднені на сайті Інституту інновацій та змісту освіти. Ясна річ, що без узагальнюючих висновків на зразок пісні «И не то, чтобы да, и не то, чтобы нет».

Як після такого дослідження цього року підвищився престиж педагогічної професії, не зрозуміло нікому, перш за все тим, кому той престиж і статус піднімали, – самим учителям. Хоча каюсь, бо одна вчителька все зрозуміла й написала: «Я в ейфорії і ніяк не можу з неї вийти! Подумати тільки, через три місяці почну жити, як Людина, завдяки моніторингу!».

Четверте місце ‑ за ціною на шкільні підручники, що надруковані згідно з новим Державним стандартом освіти. У березні поточного року ЗМІ та громадськість схвилювала звістка про ціну, яку поклало Міносвіти на виготовлення підручників для 1-го класу. Найдорожчими виявились підручники української мови для шкіл з навчанням польською мовою – 647 грн за примірник, іспанська мова – 518 грн, українська мова для шкіл із молдавською мовою навчання – 497 грн.

І це не перший випадок нарікання на ціну шкільних підручників. Рахункова палата до того вже зазначала, що за умов економного й ефективного використання бюджетних коштів лише у 2010‑2011 роках можна було додатково видати 3,4 млн підручників, або майже на чверть більше виготовлених.

Генпрокуратура, щоправда, не знайшла зловживань із боку міністерства, а само воно розтлумачило, що «вартість підручника включає в себе технологічний процес його виготовлення ..., а ще складається з редакційних та загальновидавничих (авторські гонорари, розроблення оригінал-макетів, художні та редакційні витрати). Крім цього, указані витрати по кожному підручнику розподіляються на загальний наклад підручників».

Усе б наче й так, але нам усім варто постійно користуватися життєвим правилом – не казати нічого зайвого. А Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, який власне і є відповідальним за забезпечення школи підручниками, вирішив підіграти Міністерству освіти та заявив, що міністерство навіть заощадило на підручниках української мови, оскільки у 2009-му аналогічні підручники коштували 847–870 грн.

Якщо переводити це в доларовий еквівалент, то виходить, що цього року підручник коштував 81 дол., а в докризові часи, коли за долар давали 5 грн, – 174 дол. Ну, тут уже почали брати гору сумніви, бо, по-перше, папір для друку з року в рік усе дорожчає, то й виходить, що підручники першокласникам видавали, часто доплачуючи із власної кишені. А по-друге, за 174 дол. можна придбати товстючий фотоальбом, наприклад, із шедеврами Лувра, наклад якого теж не вираховується десятками тисяч.

А ось і трійка подій, що займають лідируючі сходинки нашого Топ-10.

На третій сходинці розташувалися «Слова на букву Х» або Буквар... як «підручник нового покоління». Нагадаю, що на «Українській правді» журналістка, з якогось біса (перепрошую красненько), вирішила поцікавитися, що читають українські первачки в «Букварі» за новим державним стандартом освіти, новими базовими навчальними планами та новим змістом освіти, зафіксованим у нових навчальних програмах для початкових класів. Свої особисті враження вона так і назвала: «Слова на букву Х, або новий український Буквар», здивувавшись підбором віршиків за певною буквою абетки та ще й у скорочено-спаплюженому вигляді з пасторальними малюнками в якості ілюстрацій жахливої якості «суцільного села без минулого, без майбутнього й не дуже схожого на сьогодення».

Треба відзначити, що, поки готувались матеріали для подання їх у рейтинг, «Слова на букву Х» привертали до себе все більшу увагу, стали швидко набирати бали та стрімко плигати зі сходинки на сходинку, просуваючись усе вище й вище вгору Топ-10.

Сучасні письменники, твори яких мали честь потрапити на сторінки букваря, мерщій стали прочитувати свої тексти й геть не впізнали самі себе та з обуренням почали писати обурені листи у пресу.

Усе більше й більше батьків, прочитавши про дивовижний сучасний буквар, теж вирішили поцікавитись, а що ж дійсно вивчають їхні улюблені діти за інноваційними підручниками нового покоління у школі, та знайшли таку величезну купу помилок, ляпів, неузгодженостей, відсутності елементарного здорового глузду та невігластва авторів, що вирішили: у когось «їде дах», якщо не в учнів, то в авторів чи сторонніх неупереджених читачів.

Міністерство проінформувало громадськість, що новий буквар «став переможцем Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для учнів 1 класу ЗНЗ серед 13 робіт-конкурсантів. Зазначений рукопис пройшов експертизу Предметної експертної комісії, установ Національної академії педагогічних наук України та загальноосвітніх навчальних закладів», а авторів букваря канонізували до ліку творців «підручника нового покоління».

Отож і повторюю, що не треба казати зайвого, бо якщо б міністерство промовчало, а не кидалося мерщій «спростовувати», то хто би пригадав про «Слова на букву Х» через тиждень-другий. А так усім стало цікаво, що ж таке написано в підручниках для початкової школи, що потребує негайного втручання поважного міністерства.

А повилазили зовсім дивні речі. Наприклад, у 1‑2-му класі просто немає жодної згадки про Донбас, ну, підручники написані виключно «чисто» для правобережної України, а на лівобережну накладено жорстке табу. Або згадується по 72 тис. річок, що перетинають територію України, а про факт наявності в нашій країні Чорного й Азовського морів ані слова. А мама в букварику виявилась такою незграбною жіночкою, яка розливає чай (на скатертину?), а не наливає в чашки, і т.д., й т.п.

Самі ж автори чинного букваря зазначили, що ними проведена «велика робота», а «використання художніх текстів у навчальному змісту «Букваря» є більш доцільним», і посторінково доводили неспроможність «емоційної» журналістки й авторів власних текстів збагнути інноваційну методику початкової освіти.

За безапеляційністю подачі своїх авторських «спростувань» можна всіх тих, кого бере сумнів у якості підручників, зараховувати знову в перший клас, а ще краще в дитячий садочок.

Тому і громадськість розширила поле проблем шкільних підручників і почала ставити запитання: а кому взагалі суспільство довіряє писати підручники для наших дітей, що за люди їх рецензують, приймають, роблять експертні висновки тощо.

Правота однієї зі сторін суперечки буде доведена... через десять років, коли вималюється картина мовно-літературної обізнаності випускників, які сьогодні вчаться в першому класі за новаційними букварями. А щоб так довго не чекати, можна пригадати з чого починається Батьківщина – «с картинки в твоем букваре».

Друга сходинка віддається типовим навчальним планам для 5‑9-х класів. Тижневик «Дзеркало тижня» розмістив статтю, де стверджувалося, що в міністра освіти готовий до підписання наказ про впровадження нових типових навчальних планів для основної школи, в яких чи то суттєво скорочено години на вивчення історії України та української мови та літератури, чи то історія України повинна вивчатись як інтегрований курс.

Це виглядало правдивою інформацією, тим більше, що тижневик навів навіть копії документів, підготовлених до затвердження міністром. А скорочувати й інтегрувати предмети у школі було конче необхідно, бо введення другої іноземної мови та вивчення інформатики з першою іноземною в початковій ланці геть рвало всю сітку розподілу навчальних годин, кількість яких обмежена законом.

Після словесних баталій між освітянським міністерством і ЗМІ наказ про затвердження нових навчальних планів таки вийшов, і український вектор залишився, принаймні, на рівні колишніх програм, що всіх і заспокоїло.

Але в нові типові навчальні плани закладено чимало підводних каменів, які не занадто хвилювали більшість, яка відстоювала історію та літературу України. А саме, у навчальних планах, що набувають чинності, значно скорочено години на так званий «шкільний компонент». Там їх не те що 50 %, як було заздалегідь презентовано значним досягненням у просуванні до самостійності шкіл, а подекуди стало значно менше, ніж було у старих планах.

Ось і виникали сумніви із приводу того, чи варто вводити другу іноземну мову, як це прийнято в цивілізованих країнах, коли переважна більшість українських випускників не володіє й першою. Або як виконувати програму з інформатики в початкових класах, коли комп’ютерів у наших школах не вистачає навіть для старшокласників.

Утім, Міністерство освіти розставило всі крапки на «і» та наголосило, що другою іноземною мовою може вважатись... російська або інша мова національних меншин. Щодо комп’ютерного забезпечення, то вся надія на виконання загальнонаціональних програм, завдяки яким у 2012 році «шляхом залучення коштів місцевих бюджетів 298 шкіл отримали навчальні комп’ютерні комплекси і, крім цього, 2 тис. 368 шкіл отримали комп’ютерні класи в якості гуманітарної допомоги від Китайської Народної Республіки... що більше ніж утричі перевищує показники Національного плану дій».

Нічого не залишається, як іншим 17-ти з половиною тисячам шкіл України чекати на «залучення коштів» і допомогу КНР.

А наша школа, до речі, за словами одного з очільників освітянського міністерства, тільки й «живе надіями». Та і вмирає вона останньою...

Якщо проінтегрувати весь резонанс подій, що спричинили вище перераховані події, він виявиться занадто слабким, щоби скласти конкуренцію безумовному лідеру цьогорічного освітянського хіт-параду.

Почесне перше місце з величезним відривом посідають події навколо складання, обговорення та прийняття нових навчальних програм для шкіл.

За два-три місяці паралельно-послідовно створюються півтора десятки типових навчальних планів для 5‑9-х класів і до них ще два десятка навчальних програм, зрозуміло, одразу для всіх класів. Про апробацію навчальних планів і програм навіть мови немає, бо треба ще і шкільні підручники та посібники виготовлювати аж до 2017 року включно й теж паралельно.

А найбільш показовою є ситуація з майбутнім вивченням нашими школярами, здавалось би, такої незаполітизованої навчальної дисципліни, як світова література. Учителі, які десятки років викладають цей предмет, напевно, й досі не можуть збагнути, навіщо викидати апробоване та вставляти сумнівне. Коли вчителі піддали сумніву доцільність внесення в навчальну програму певних літературних творів, розробники навчальної програми зі світової літератури, у склад яких увійшла й відповідальна особа міністерства, звинуватили їх у ретроградстві, назвавши людьми, які взагалі не бажають змін і модернізації змісту освіти.

Коли вчителі апелювали до вікових особливостей молодших підлітків, їм відповідали, що у програму внесено «шедеври світової літератури», а коли звертали увагу на одіозну лексику запропонованих творів, то відповідали, що вони... нетямущі, а в авторів є законне право на істину в останній інстанції, що підкріплена експертними висновками та сотнями проведених «круглих столів» про безумовну підтримку нової навчальної програми зі світової літератури як... «навчальної програми нового покоління».

Ну не помічено жодного видання, що опікується освітянською тематикою, і більш-менш впливового телеканалу, які б не подавали цю подію в новинах і тематичних випусках своїх програм. Гострота дискусії обумовлювалась тим фактом, що гуманітарний цикл шкільних навчальних дисциплін по суті і є основою для формування самосвідомості особистості майбутнього громадянина України, який попри все мусить бути більш гідним, шляхетним і цнотливим за нас із вами.

Дебати набрали таких обертів, що подекуди спостерігалося спорадичне для нашої країни явище, коли навіть опозиція із владою дійшли згоди, а з вуст самого міністра освіти пролунало, що він проти виштовхування Маленького Принца новомодним Гаррі Поттером.

Утім, що ж увійшло в остаточний варіант навчальної програми зі світової літератури, з’ясується лише 1 вересня 2013 року. Як кажуть, у нас можливі варіанти!

Перед тим як поставити крапку, давайте ще раз переглянемо, що в нас увійшло в Топ-10 найрезонансніших освітянських подій 2012 року:

Гаррі Поттер проти Маленького принца ‑ нові навчальні програми.

Українська історія з філологією та варіативна складова – нові навчальні плани.

Слова на букву Х – Буквар нового покоління.

Дорогий мій підручник – скільки обходяться державі безкоштовні підручники.

Підвищення статусу вчителя – як впливають на нього наслідки моніторингу.

Що більше 100 чи 98 % ‑ чергове тотальне подолання комп’ютерної безграмотності.

Як припинити знущання над учителями – лист про атестацію педкадрів.

Листи щастя – нові управлінські підходи.

Подія, що нікому не потрібна, – доля документів, прийнятих на Всеукраїнському з’їзді освітян.

Подвійний Топ-10 по-міністерськи – освітянські події року, що спливає.

І насамкінець... Будь-який Топ-10 залишається більш-менш об’єктивним тільки в межах критеріїв певного рейтингу, бо в Міносвіти своє бачення подій, у той час як інші мають право на своє.

Але в нашому й міністерському топах є те, що нас поєднує. Ми ще того року запропонували кожному за бажанням «відтопати» власний топ-10, або скласти рейтинг найбільш значущих освітянських подій у своєму регіоні чи окремій школі.

І в цьогорічному повідомленні від 14 грудня на сайті Міносвіти написано, що «керівникам регіональних управлінь освіти дано доручення визначити 10 найважливіших подій обласного рівня, розмістивши це на сайтах управлінь і Міністерства».

А в міністерських новинах від 18 грудня вже повідомлено, що «такі рейтинги топ-10 визначені також в усіх регіонах України».

Немає слів, окрім слова «браво»... та найщиріших зичень усім освітянам поменше планів і звітів, а побільше грошенят і поваги від учнів, батьків, управлінців, громади та, по можливості, з боку держави.

Хай вам щастить не тільки на Новий рік і Різдво Господа нашого Ісуса Христа, а й упродовж усього року, що вже настирливо стукає в наші двері.